Тиша малих міст інколи звучить гучніше за мегаполіси. У ній — пам’ять, особисті історії, дитячі маршрути й ландшафти, що залишаються з людиною на все життя. Саме з такої тиші виростає мистецтво Руслани Ключко — художниці, ілюстраторки та фотографки родом із Хутора-Михайлівського на Сумщині.
Руслана працює з темами пам’яті, ландшафту, тілесного й емоційного досвіду. У її практиці переплітаються сімейні архіви, локальні історії, вигадані міфи й дуже особисті спогади. Це мистецтво не про дистанцію — радше про близькість, уважне вдивляння і спробу зберегти те, що легко втратити. Наші журналісти поспілкувалися з художницею Русланою Ключко про її шлях у мистецтві, досвід війни та силу локальної пам’яті.
Мистецтво Руслани Ключко виростає з конкретного місця — Хутора-Михайлівського на Сумщині. Саме там, серед дворів, старого парку і ставків за городами, сформувалося її відчуття дому й погляд на світ.
«Я народилась і виросла в Хуторі-Михайлівському, і здається, це місце дуже повпливало на мене як на людину і як на художницю».
“Сіра зона”. Руслана Ключко / https://ruslanakliuchko.net.ua/uk/
Вона згадує дитинство через тілесні, дуже живі образи — природу, рух, свободу.
«Мені завжди подобалась природа навколо. Я любила лазити в хащах, видиратись на дерева, трусити хрущів, їсти вишні прямо з гілок і запивати потім водою з криниці — такою холодною і солодкою, що аж оскомина брала».
Малювання було поруч із самого дитинства, але більш усвідомленим стало пізніше.
«Малювала я з самого дитинства, як і всі діти, але більш свідомо вже у старшій школі, коли почала вчитися в центрі дитячої творчості “Полісяночка”».
Про дім і пам’ять
Для Руслани Хутір у дитинстві мав дуже чіткі межі — і водночас був цілим світом.
«В дитинстві Хутір був десь у межах дворів — мого і сусідського; старого парку з кладовищем, який через дорогу; і ставків за городами, у яких ми купалися влітку. Оце і є дім».
“Сіра зона”. Руслана Ключко / https://ruslanakliuchko.net.ua/uk/
Особливе місце в її спогадах займають прогулянки з бабусею та завод у центрі міста.
«Пам’ятаю, як ми разом із бабусею прогулювалися в центр, і я кожен раз роздивлялась величезні стіни заводу. Мені подобалось вірити в легенду, що при будівництві відбиралась кожна цеглинка, і тому ці стіни такі міцні, що ніхто їх не може зруйнувати».
“Сіра зона”. Руслана Ключко / https://ruslanakliuchko.net.ua/uk/
Перші джерела натхнення
Говорячи про початок творчого шляху, Руслана згадує дуже прості, майже домашні речі.
«Мене надихала велика дитяча енциклопедія — ми разом із татом перемальовували деякі картинки звідти. Ще батьки виписували журнал “Веселий художник”, і в цьому був свій вайб».
Пізніше з’явився і вплив цифрового простору.
«В підліткові роки досить сильний вплив мали соцмережі. Із появою інстаграму я почала дивитись більше робіт інших художників та фотографів».
Коли мистецтво стало шляхом
Усвідомлення мистецтва як власного шляху не було миттєвим рішенням.
«Це відбувалося хвилями. Спочатку — коли стала їздити в “Полісяночку”, потім — на старших курсах академії, коли почалися співпраці з виставковими просторами, поїздки на резиденції, перші продажі робіт».
Про матеріали і мислення
З роками змінювався не лише стиль, а й саме ставлення до творчості.
«Стиль змінювався, але більш за все змінювався спосіб думання про свої роботи і мистецтво загалом».
Сьогодні Руслана працює з дуже різними техніками.
«Зараз я працюю з багатьма матеріалами — від фотографії, офортів та монотипій і до кераміки, знайдених об’єктів і лендарту».
Ідея завжди стоїть на першому місці.
«Я відштовхуюсь від ідеї, від того, що хочу сказати, і вже потім підбираю візуальну мову».
Війна як перелом
Найважчі моменти в житті стали і найвизначнішими.
«Найскладніші моменти якраз і були найважливішими. На мене дуже сильно вплинув початок повномасштабного вторгнення — думаю, для багатьох це встановило нову точку відліку в житті».
Перші місяці війни вона провела вдома.
«У перші дні і навіть місяці вторгнення я була в Хуторі. Я приїхала відвідати батьків і застрягла там до самого вересня».
Найважчим стала постійна напруга й інформаційний тиск.
«Найважчими були невідомість, страх і близькість кордону. Життя перемкнулось на гортання стрічки новин — читати про смерті, обстріли, згвалтування було дуже нагнітаюче».
“Сіра зона”. Руслана Ключко / https://ruslanakliuchko.net.ua/uk/
Втриматися допомагали близькі.
«Триматись допомагала родина, зв’язок із друзями й коханою людиною. Дуже сильним було відчуття єдності з усіма українцями».
Про мотивацію і підтримку армії
Сьогодні Руслана чітко розуміє, навіщо їй мистецтво.
«У мене є сильна внутрішня мотивація і розуміння, що мистецтво має допомагати в першу чергу мені, бути цікавим у процесі й сприяти зростанню».
Водночас важливий і зворотний зв’язок.
«Мене мотивує зовнішній відгук, особливо від професіоналів у сфері. Моє улюблене мистецтво — це те, після якого хочеться сісти і зробити щось самому».
На своїй сторінці в Instagram вона регулярно публікує збори для ЗСУ.
«Мені здається це самоочевидним — не бути осторонь війни і допомагати армії тим, чим можеш. Тим паче, що з часом все більше друзів і подруг мобілізуються».
Про теми робіт
Головні теми її мистецтва — це дім і війна.
«Життя в Хуторі і повномасштабне вторгнення — два найбільш важливих переживання, з якими я працюю у своїй творчій практиці».
Вона говорить про це просто й чесно.
«Хутір дав мені прив’язку до локального контексту і сильний зв’язок із природою та ландшафтом. А війна — це те, що з нами поруч надовго. Її неможливо уникнути, говорячи про Хутір. І про Україну. І про себе».
Виставки і досвід
За кілька років у Руслани — десятки виставок і резиденцій.
«У мене було близько сорока групових виставок за останні три роки, з десяток резиденцій, і зараз проходить третя персональна виставка».
Найбільше їй запам’яталися саме резиденції.
«Це формат довготривалої включеності в процес, плюс подорожі, зміна обстановки і нове коло спілкування».
Особливими стали й події, пов’язані з українською культурною пам’яттю — зокрема робота з темою шістдесятників і поїздки до знакових місць, пов’язаних з Іваном Світличним та Михайлом Осадчим.
Про мрії і плани
На завершення Руслана говорить просто і без пафосу.
«Мрію, щоб закінчилась війна і наші хлопці та дівчата повернулись живі та здорові».
Попереду — нові події і проєкти.
«Будуть ще публічні події, пов’язані з виставкою “Зворотній рух. Щоденники”, яка проходить у Малій галереї Мистецького Арсеналу. Паралельно ми працюємо над виданням фотобука із серією “Сіра зона” разом із французькими партнерами».
Більше робіт Руслани можете подивитись за посиланням: https://ruslanakliuchko.net.ua/