За свою 191-річну історію наш населений пункт встиг побути Хутором-Михайлівським, містом Дружба, а у 2024 році отримав назад свою історичну назву. Про історію міста, роль родини Терещенків, розвиток залізниці та зміни радянського періоду розповів краєзнавець Віталій Ситенко.
За словами дослідника, перша офіційна згадка про Хутір-Михайлівський датується 1835 роком. Саме від цієї дати відраховують історію населеного пункту.
За роки існування його назва змінювалася. 127 років поселення мало назву Хутір-Михайлівський, 63 роки — Дружба, а нині йому повернули історичне ім’я.
Терещенки та поява промислового центру
Значний вплив на розвиток Хутора-Михайлівського мала відома родина цукрозаводчиків Терещенків. Саме вони придбали землі в цій місцевості, шукаючи відповідне місце для нового підприємства.
Як пояснює Віталій Ситенко, одним із головних факторів могла бути якість місцевої води, яка мала важливе значення для цукрового виробництва. Не менш важливим був і доступ до палива — навколишні території на той час мали значні лісові масиви.
Цукровий завод поступово розширювався, а разом із підприємством розвивався і сам населений пункт. Тут селилися працівники заводу, формувалася інфраструктура.
Терещенки активно впроваджували нові технології та закуповували обладнання за кордоном. На підприємстві працювали іноземні спеціалісти, зокрема керівником заводу тривалий час був німець Рур.
Чому Хутір-Михайлівський отримав таку назву
Існує поширена версія, що населений пункт назвали на честь Михайла Терещенка. Однак краєзнавець вважає її помилковою.
За його словами, Хутір-Михайлівський виник приблизно на 50 років раніше, ніж народився Михайло Іванович Терещенко. Натомість родина Терещенків була глибоко релігійною та особливо шанувала архангела Михаїла.
Додатковим аргументом дослідник називає існування церкви Архангела Михаїла у Журавці. На його думку, саме поєднання цих обставин могло вплинути на появу назви Хутір-Михайлівський.
Залізниця дала новий поштовх розвитку
Ще одним важливим етапом в історії поселення стало будівництво залізниці.
До появи залізничного сполучення продукцію місцевого цукрового заводу доводилося перевозити кіньми. Мешканці навколишніх сіл доставляли цукор до залізничної станції Орша.
Терещенки та Неплюєви були зацікавлені у створенні прямішого залізничного сполучення із зовнішнім світом і фінансово підтримували будівництво. Згодом у регіоні з’явилися станції Неплюєве та Терещенська, назви яких, за версією краєзнавця, пов’язані з цими родинами.
Як Хутір-Михайлівський став Дружбою
У 1962 році населений пункт отримав статус міста. Для цього до нього приєднали сусідні села.
Тоді ж Хутір-Михайлівський перейменували на Дружбу. Рішення припало на період активного поширення радянської ідеологеми про «дружбу народів».
Назва була далеко не унікальною — в Україні тоді з’явилося одразу кілька населених пунктів із назвою Дружба. Аналогічну назву отримували й радянські товари.
Водночас статус міста став поштовхом для розвитку Хутора-Михайлівського. На початку міського періоду тут проживало близько 12 тисяч людей.
Місто фонтанів, шкіл і бібліотек
За словами Віталія Ситенка, у радянський період Дружба розвивалася передусім завдяки двом великим сферам — цукровому виробництву та залізниці.
Між працівниками залізниці та цукрорафінадного заводу навіть існувала своєрідна конкуренція за благоустрій міста. Одним із її результатів стали фонтани.
У невеликому місті їх було аж шість.
Крім того, Дружба мала парк із віковими деревами, дев’ять рукотворних водойм, чотири школи, сім бібліотек, три будинки культури та кінотеатр. Загалом у місті діяли близько 40 підприємств, установ та організацій.
Це була не просто промислова станція, а населений пункт із розвиненим культурним та громадським життям.
Від Дружби знову до Хутора-Михайлівського
Історична назва повернулася до міста у 2024 році.
Сьогодні Хутір-Михайлівський переживає один із найскладніших періодів за всю свою історію. Через близькість до державного кордону населений пункт регулярно потерпає від російських атак, а частина міської забудови вже зруйнована.
Краєзнавець Віталій Ситенко називає нинішній Хутір-Михайлівський прифронтовим і напівзруйнованим, але переконаний, що цей період не назавжди.
Місто, яке понад століття розвивалося навколо цукрового заводу та залізниці, сьогодні змушене боротися за своє майбутнє. Але разом із поверненням історичної назви повертається і пам’ять про його справжню історію.
Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
Zhanna Smishlyak