Навесні 1918 року Шостка стала ареною збройного протистояння між місцевими робітниками та більшовицькими загонами Особливої армії Опанаса Ремньова. Протягом кількох діб шосткинці чинили опір спробам вивезти обладнання, порох та інші стратегічні матеріали із Шосткинського порохового заводу, – пише “На межі”
Події розгорнулися на тлі Української революції 1917–1921 років. Більшовицькі війська намагалися встановити контроль над українськими територіями та вивезти до Росії промислове обладнання і стратегічні матеріали. Шосткинський пороховий завод у цьому контексті мав особливе значення через величезні запаси пороху, вибухових речовин та цінного обладнання.
Прибуття Ремньова до Шостки
Під вечір 17 (4) березня 1918 року на залізничну станцію Шостка прибув командувач Другої, або Особливої, армії Опанас Ремньов. Разом із ним до міста прибули близько 300 червоногвардійців і матросів із чотирма кулеметами. Ще один резерв — близько 100 стрільців із трьома кулеметами та двома броньовиками — перебував на станції Терещенська.
Армія Ремньова складалася переважно з розрізнених партизанських загонів. У джерелах, використаних авторами дослідження, її характеризують як військове формування з анархістськими настроями, схильністю до мародерства та пияцтва.
Ремньов запросив до свого вагона адміністрацію Шосткинського порохового заводу. Він вимагав надати відомості про бойові припаси підприємства та наказав видати всі гармати, які можна було використати у боях.
Із 18 гармат різних калібрів, які використовувалися заводом для випробування пороху, придатними виявилися лише п’ять: одна гаубиця, дві швидкострільні тридюймівки, одна легка гармата та одна мортира.
Однак найбільше значення для Ремньова становили запаси пороху та вибухових речовин.
На заводі зберігалося понад мільйон пудів пороху різних ґатунків. Серед них були чорний і бездимний порох, Г-6, СП, С-120, рушничний та морський ВЛ. Запаси піроксиліну оцінювалися приблизно у 700 тисяч пудів.
Вартість заводського майна — від вогнестрільних припасів до капсулів, ракет і гримучої ртуті — оцінювалася більш ніж у 300 мільйонів рублів. Одночасно Ремньов оголосив мобілізацію чоловіків віком від 20 до 30 років.
Початок евакуації заводу
Місцева охоронна команда Шостки, яка налічувала близько 300 людей, не захотіла приєднуватися до Червоної армії та розбіглася. У результаті завод із повними пороховими погребами та значними запасами майна залишився практично без охорони.
Після цього на заводі почалася підготовка до евакуації. У вагони завантажували вибухові речовини та порох, насамперед димний порох і капсульні вироби. Одночасно була створена спеціальна комісія, яка мала розробити план евакуації підприємства.
До роботи комісії був залучений більшовик Павло Успенський. За дорученням командувача більшовицькими військами в Україні Володимира Антонова-Овсієнка він мав організувати вивезення озброєння та стратегічних матеріалів із Коропа, Кролевця, Шостки, Новгород-Сіверського та Глухова.
Успенському допомагали місцеві червоногвардійці. Невеликий загін створив робітник порохового заводу Петро Машицький за дорученням першого більшовика Шостки Петра Безкровного. Оскільки власних сил не вистачало, шосткинські більшовики звернулися по допомогу до Новгород-Сіверського.
До міста прибув 26-річний більшовик і фронтовик Дмитро Моргун. Він став військовим комісаром Шостки.
Робітники виступили проти вивезення майна
До 29 (16) березня евакуаційна комісія завершила свою роботу. Ремньов зрозумів, що повністю вивезти величезний завод із його запасами, механізмами та обладнанням практично неможливо.
Тоді він почав розпоряджатися вивезенням майна на власний розсуд.
За документами, замість важких стратегічних матеріалів комісари в першу чергу вантажили у вагони легші речі — жіночі сукні, дитячі гумові калоші, тканини та мило, які зберігалися на заводі ще з 1915 року.
Одночасно особливу увагу приділяли спирту, бензину, нафті, токарним верстатам, двигунам, шкіряним і гумовим ременям. Автори дослідження на підставі документів роблять висновок, що під виглядом евакуації фактично відбувалося пограбування заводу.
Працівники підприємства відкрито саботували евакуацію. Для вантаження пороху більшовицькі загони почали залучати селян із навколишніх сіл. Щодня із заводу вивозили близько 700 пудів пороху.
Ситуацію загострювало і поводження червоногвардійців. За свідченнями, вони демонтували обладнання, пили заводський спирт і вночі грабували будинки місцевих жителів.
Ремньов пригрозив підірвати завод
У певний момент Ремньов заявив, що готовий підірвати невивезені запаси пороху, фактично знищивши частину підприємства.
Після цієї заяви 1 (19 березня) шосткинські есери та меншовики зібралися у приміщенні військового зібрання на третьому поверсі заводоуправління. Вони обговорили можливість збройного виступу проти Ремньова та більшовицьких загонів.
Підпільний штаб вирішив розпочати повстання наступного дня опівдні. Сигналом мали стати тривожні гудки заводських котелень.
Одночасно до німецьких військ у Конотоп відправили делегатів із проханням якнайшвидше рухатися до Шостки. Представники міста побоювалися, що більшовики встигнуть розібрати та підірвати пороховий завод.
2 квітня почалося повстання
Вранці 2 квітня представниця меншовицько-есерівського штабу Киричкова обійшла заводські паровичні та погодила час подачі тривожних сигналів. Після цього штаб вирушив на мітинг у двір заводської казарми.
На мітингу шосткинців закликали захищати завод від вивезення обладнання та цінностей.
О 12-й годині пролунали тривожні гудки. Вони стали сигналом до повстання. Робітники рушили до складу зброї, але шлях їм намагалися перекрити більшовики.
Військовий комісар Дмитро Моргун намагався зупинити робітників. Під час сутички він загинув від кулі, випущеної з другого поверху казарми.
Повстанці захопили зброю — берданки, які залишилися у цейхгаузах після втечі місцевої охоронної команди.
Після цього вони оточили ревком, який розташовувався у Домі Совєтів. У результаті обстрілу кілька його членів були поранені. Зрештою більшовики заявили про здачу. Їх заарештували та відправили на територію заводу.
Перші бої за місто
Озброєні робітники почали витісняти більшовицькі загони із Шостки. Вони рушили в напрямку залізничної станції.
Поблизу міського училища, нині гімназії на вулиці Інститутській, відбувся один із перших боїв. Повстанці захопили гвинтівки та кулемети, які належали більшовикам. У сутичці загинули двоє рядових армії Ремньова — Кирило Хадалідзе та Семен Соколов. Серед повстанців загинув 55-річний Борис Непомнящий.
За свідченнями, повстанці почали розшукувати місцевих червоногвардійців по будинках. Частина мешканців, які спочатку не брали участі у протистоянні, зрештою приєднувалася до повстанців.
Поступово опір охопив значну частину міста. Адміністрація заводу — офіцери-артилеристи, піротехніки та інженери — також приєдналася до повстанців.
У Шостці створили власний штаб оборони
Повстання швидко перетворилося на організовану оборону.
До повстанського комітету увійшли виконувач обов’язків начальника заводу Оскар Юрвелін, полковник Дмитро Тархов, представники меншовиків та есерів. Активну участь у боротьбі брали також офіцери, інженери, хіміки та робітники заводу.
Робітників розподілили по загонах із командирами. Окремі пости охороняли порохові погреби, капсульні ворота, казначейство та інші важливі об’єкти.
У крайніх будинках уздовж залізниці обладнали спостережні пункти. Штаб також створив інтендантську та санітарну частини.
На заводі почали виготовляти та споряджати боєприпаси. Окремі команди отримали завдання підготувати до підриву залізничні мости, щоб ускладнити підхід більшовицьких підкріплень.
На вулицях Шостки рили оборонні рови та споруджували барикади. Особливо укріплювали напрямок від залізничної станції.
До оборони долучилися мешканці навколишніх сіл
Шостка готувалася до тривалої оборони. Штаб збирав продукти для повстанців та звертався по допомогу до навколишніх сіл.
Селяни, дізнавшись про виступ робітників проти більшовицьких загонів, самі почали привозити до міста хліб, сало, крупи та інші продукти.
За даними, наведеними в дослідженні, більшовицька розвідка повідомляла про значні сили повстанців — добре озброєні загони, достатню кількість боєприпасів та близько десяти гармат.
Шосткинці обладнали лінію оборони від Локотків до Лазарівки. За однією з пізніших аналітичних записок, у повстанні могло брати участь до трьох тисяч мешканців Шостки.
До оборони долучалися і жінки.
Бої з бронепоїздом
2 квітня почалися основні бойові дії. Протягом кількох днів шосткинці відбивали атаки червоних загонів, які прибували залізницею з різних ділянок фронту.
3 квітня повстанці обстріляли штабні вагони Особливої армії на станції Шостка.
Наступного дня Ремньов розпочав масштабний наступ із боку роз’їзду Макове та станції Терещенська. У боях використовувався бронепоїзд.
Повстанці намагалися підірвати залізничний міст через Локотку, щоб перекрити шлях більшовицьким силам. Під час операції загинули учасники групи, яка встановлювала вибухівку.
Після цього бронепоїзд почав вести артилерійський вогонь у напрямку Шостки. Існувала загроза, що обстріл може спричинити вибух порохових погребів.
Жінки, діти та люди похилого віку ховалися у погребах та ямах. Від розриву бомби загинув 14-річний Іван Голубчиков.
У відповідь повстанці відкрили артилерійський вогонь по напрямку Терещенської. Сім гармат калібром від трьох до шести дюймів робітники вручну перетягнули зі стрільбища по снігу та встановили на позиціях у місті.
Одна з гармат стояла біля залізничної станції. За документами, саме її розрахунок, імовірно, зміг підбити більшовицький потяг.
Повстанці підбили літак
5 квітня більшовики використали літак для розвідки позицій шосткинців.
Коли літак пролітав над Локотками, повстанці відкрили по ньому вогонь із гвинтівок і зрештою підбили машину. Льотчика взяли в полон.
Пошкоджений літак відтягли на Діловий двір, де його ремонтували працівники механічного заводу. За задумом робітників, після ремонту літак планували використати проти загонів Ремньова.
Того ж дня проти більшовиків використали броньовик, який раніше сам Ремньов доставив на завод для ремонту.
Найзапекліший день боїв
6 квітня Ремньов здійснив нову атаку на Шостку двома колонами.
Бій став одним із найзапекліших за весь час повстання. У джерелах зазначається, що сторони місцями сходилися майже в рукопашну.
Цього дня загинули семеро захисників Шостки. Серед них — 21-річний поручик Григорій Франчик, Дмитро Альпашкін, Семен Білов, Максим Шаповалов, Іван Петровський, Михайло Перепелов та Олександр Тирпичний.
Одну з колон Ремньова повстанці розбили. Під час бою вони взяли в полон близько 70 більшовиків разом із помічником Ремньова Кузьміним.
Колона підняла білий прапор і погодилася на переговори.
Бронепоїзд «Смерть буржуям!»
Одним із епізодів боїв стала історія саморобного бронепоїзда новгород-сіверських червоногвардійців.
Загін Михайла Ромченка, який налічував понад 200 людей, мав кулемети, гармати та кавалеристів. Частина загону перебувала біля Пирогівки та підтримувала зв’язок з армією Ремньова.
Для прориву залізницею червоногвардійці обладнали потяг. Кабіну машиніста та дві платформи захистили металевими листами, встановили гармати й кулемети, а вагони укріпили мішками з піском.
На стінах написали назву — «Смерть буржуям!».
Біля Лазарівки потяг зупинили шосткинські повстанці. Командир Ромченко вирушив на переговори до штабу. Він попередив, що у разі його неповернення бронепоїзд почне стріляти по заводу.
У результаті сторони домовилися пропустити потяг через Шостку за умови, що він не відкриватиме вогонь по заводу. Ромченко повернувся до своїх бійців, і потяг пройшов місто без стрілянини.
Перемир’я стало переломним моментом
Після кількох днів боїв сторони фактично погодилися на перемир’я.
Проте воно виявилося нетривалим. Поки шосткинці втрачали пильність, Ремньов отримав підкріплення.
До району Хутора Михайлівського залізницею прибув загін із Брянська. Спочатку його бійці очікували, що їх відправлять до Новозибкова, але натомість вони отримали наказ допомогти Ремньову придушити повстання у Шостці.
Після вступу брянського загону до Шостки ситуація змінилася. За свідченням учасника подій, саме це підкріплення стало одним із факторів, які визначили результат бою.
Під тиском більшовицьких сил повстанці почали залишати завод.
Як завершилося повстання
За різними свідченнями, тривалість повстання оцінювали по-різному. Одні учасники говорили про п’ять-шість днів, інші — про дві доби найзапекліших боїв.
Коли брянський загін увірвався на завод, робітники почали залишати зброю та відступати. Частина з них разом із адміністрацією підприємства втекла до навколишніх сіл, побоюючись розправи.
Керівники есерів та меншовиків наказали своїм однопартійцям перейти в підпілля.
9 квітня Ремньов знову з’явився у Шостці. За спогадами учасників, він в’їхав до міста на білому коні з сотнею червоних партизан і виступив перед озброєними робітниками. Він пообіцяв не переслідувати учасників повстання та заявив, що бере на себе охорону громадського порядку.
Однак після придушення повстання евакуація заводу продовжилася.
Загиблі шосткинці
За записами метричної книги, у боях загинули або згодом померли від ран щонайменше 19 мешканців Шостки.
Серед загиблих був і 21-річний Григорій Франчик, який командував розрахунком гармати. За родинними переказами, він загинув біля своєї гармати на Ярмарковій площі.
Його поховали у братській могилі. Поруч була могила загиблих червоних партизанів. За спогадами родини, могилу ремньовців доглядала влада, тоді як вшанування загиблих повстанців не заохочувалося.
У 1932 році кладовище закрили, а згодом його територію змінили. У 1957 році на частині колишнього кладовища створили парк імені Карла Маркса. Старі могили були розрівняні.
У 2013 році родина Франчиків зверталася до міської влади з питанням встановлення хреста на братській могилі. У відповіді зазначалося, що даних про загиблого немає, хоча відповідні записи збереглися у метричній книзі 1918 року.
Що більшовики вивезли із Шостки
Після придушення повстання більшовицькі загони продовжили евакуацію майна.
За наведеними в дослідженні підрахунками, із Шосткинського порохового заводу встигли відправити 35 вагонів обладнання та 40 тисяч пудів пороху. Саме кілька днів опору робітників завадили вивезти значно більше.
Окремою історією стала платина, яка використовувалася на заводі.
На підприємстві зберігалися три платинові чаші та два змійовики загальною вагою близько 50 мільйонів гривень у цінах 2018 року. Їх вивезли через станцію Шостка до Москви, де передали до московської контори державного банку.
Частину платинових виробів, за родинним переказом, вдалося врятувати. Робітник заводу Іван Кокошко нібито заховав найбільш важливі для виробництва платинові чашки. У 1920 році він повернув їх підприємству, після чого завод зміг відновити роботу.
Відступ Ремньова
17 квітня Ремньов залишив Шостку після того, як дізнався про наступ німецьких військ у напрямку Макового. Його загін був змушений відступати на північ, у напрямку Брянська.
До цього моменту більшовики вже встигли вивезти значну частину заводського майна та стратегічних матеріалів.
За документами, сім днів бойових дій стали для них суттєвою перешкодою: вони втратили час, який планували використати для масштабної евакуації промислових ресурсів.
Особлива армія Ремньова відступила до Брянська. Згодом більшовицьке командування почало звинувачувати його загони у грабежах, погромах та самовільному залишенні фронту.
У квітні 1918 року Ремньова заарештували. У 1919 році він утік із психіатричної лікарні, де перебував під вартою. Влітку того ж року його схопили та 3 серпня 1919 року розстріляли без суду і слідства.
Шість діб, які змінили історію Шостки
Повстання 1918 року стало одним із важливих епізодів історії Шостки часів Української революції.
Місцеві робітники, службовці, військові та частина мешканців міста виступили проти спроб більшовицьких загонів вивезти обладнання та стратегічні запаси порохового заводу. Вони створили власний штаб, організували оборону, спорудили барикади, встановили артилерію та кілька днів стримували значно більші сили противника.
Попри поразку повстання, його учасники змогли відтермінувати евакуацію заводу. За документами, саме через бойові дії більшовики не встигли вивезти значно більшу кількість обладнання та матеріалів.
Історія цієї боротьби дійшла до наших днів завдяки архівним документам, метричним книгам, газетним публікаціям та спогадам учасників. Вони дозволяють не лише відновити перебіг подій весни 1918 року, а й повернути імена людям, які загинули під час боїв за Шостку.
Новини Хутора-Михайлівського